payback banner ua

Нашій сім'ї пощастило, що ми зустріли цю чудову жінку.

Нашій сім'ї пощастило, що ми зустріли цю чудову жінку.

*******





Нашій сім'ї пощастило, що ми зустріли цю чудову жінку. Сьогодні ні ми з чоловіком, ні наші ненаглядні чада Саня і Маня не уявляємо свого життя без цієї жінки.

Вона поруч з нами на протязі ось вже двадцять років. Рік тому їй виповнилося сімдесят п'ять.

На ювілеї наш син Саша сказав тост:




– Дорога бабуся! Хоч тобі сьогодні стукнуло далеко не вісімнадцять, повинен попередити: і не сподівайся піти на заслужений відпочинок. Скоро будеш няньчити моїх дітей! – він засміявся і повернувся до нас з чоловіком: – До речі, найдорожчі батьки, я одружуюся!

Ми оніміли, а літня жінка розплакалася: – Онук, сонечко моє, я вже не впораюся, стара зовсім! – Чи не вигадуй, бабуся! Впораєшся, ще й як! – А потім, бабусенько, і моїх! додала Машка. – Правда, заміж поки що не збираюся!

Санька пересів ближче до старенької, обійняв за плечі почав щось нашіптувати на вухо. А я згадувала ті далекі дні, коли ми познайомилися. Після появи на світ нашого первістка я змогла відсидіти в декреті тільки належний час – три роки. І все. Далі стало ясно, що, якщо не вийду, втрачу улюблену роботу.




Стало зрозуміло про няню, так як малюк ріс хворобливим. Куди ми тільки з Ігорем не зверталися в пошуках нянечки. Приходила одна, друга, третя … Але … все не те. Чи не подобалися вони мені.

У чоловіка батьки живуть далеко, та й на руках у них була старенька прабабуся, а моя маман заявила: – Юля, ти що ?! Я ще молода жінка і ховати себе через твоїх проблем не збираюся!

Я не образилася, немає. Прекрасно знала, що мати ніколи і ні за яких обставин не відмовиться від особистого життя, а саме – від чергових пошуків чергового чоловіка. …

На цю не стару ще інтелігентного вигляду жінку звернула увагу якось в парку, де ми гуляли з Санькой. Точніше, це він сам, як любив підкреслювати згодом, «її знайшов». Вона сиділа на лавочці і задумливо перегортала книгу.

Сашка сміливо підійшов до незнайомки і запитав: – А ти, чия бабуся? Питання було цілком нормальний, так як навколо грало багато інших дітей.

Жінка сумно посміхнулася і відповіла: – Нічия … – Так не буває! У всіх стареньких тітоньок … – Саня, – одернула я його. – Нехай говорить, – посміхнулася співрозмовниця синочкові. – У всіх стареньких тітоньок є онуки! Ось у мене теж є дві бабусі. Одна далеко-далеко, а інша тут.

Тільки вона весь час в роз'їздах і пошуках благовірного! «Ось же маленький засранець – підслуховував наш з Ігорем розмову про мою матір! А слово запам'ятав по-своєму! »- зрозуміла я. – А я – нічия бабуся, – тоскно відповіла жінка. -Що, лелека нікого не приніс? – З жахом поцікавився синочок, погано розбирався в тонкощах дітонародження. – Ні … – А в капусті шукала?

Жінка посміхнулася Саші. – Тільки в дуплах дерев не дивись! – зі знанням справи продовжував маленький болтунішка. – Папа говорив дяді Колі, що хороших дітей знаходять у капусті або лелека приносить, а цих … як їх … долбо … Мама, як вони … ці … називаються? Знаходять в дуплах дерев. – Припини! – засичала я, а жінка розсміялася. – Згадав! Дятли!

З тих пір по неділях ми часто зустрічалися в парку. Незабаром стали вітатися, спілкуватися. Я вже багато знала про Анну Євгенівні. Її мати була деспотом і не дала їй вийти заміж, поставивши перед фактом: «Будеш мене оглядати!»




Через кілька років після «відходу» матері наша нова знайома, яка виявилася вчителькою російської мови та літератури, вийшла на пенсію. Якось я поскаржилася їй, що не можу знайти няню для Сашка.

Слово за слово, і Анна Євгенівна вирішила спробувати себе на новому терені – на пенсію все одно не прожити. Сашка, ще напівсонний, вийнятий з ліжечка о пів на сьому ранку, потрапляв в ласкаві руки бабулечкі Анюлечкі, як він її називав. Вона була ніжна і ласкава, як з найдорожчим чоловічком в світі.

Яких праць мені коштувало іноді забирати його додому від неї! Анна Євгенівна ніколи не ставилася до виховання Саші як до роботи: вона просто його любила як рідного. Могла заборонити нам тягти малюка в гості на інший кінець міста, тому що це ми їдемо відпочивати, а «дитина тільки втомиться від дороги».

І я її слухалася. І як же вдячна їй за цю щиру турботу, за її непосильна праця, за її величезні серце і душу! Я поверталася за північ, а моя коштовність спокійно посапувала під боком бабусі Ані. І ми з нею ще торгувалися: будити або не чіпати сплячого малюка. Через три роки народилася Машуня і так у бабусі Ані з'явилися чужі рідні внуки.

І знову вся турбота про моїй доньці лягла на плечі Анни Євгенівни. Олександру було десять, коли ми відправили його в спортивний табір недалеко від міста.

Якось увечері в суботу подзвонила Ганна Євгенівна. – Ігор, у тебе машина на ходу? – поцікавилася вона. – Так, а що? – Добре. Завтра поговоримо.

Вранці – стук у двері.

Сонна, пішла, відкривати – бабуся Анна на порозі.

Скомандувала: – Так. Збирайтеся! Їдемо Сашеньку провідати! – Гостинців же відвезти треба! – Звичайно. Я пирогів напекла, вареників наліпили, сирників насмажила.

– А мені? – капризно поцікавилася Машка. – І тобі теж, радість моя! – старенька лагідно погладила доньку по голові. – А як же! Чесно кажучи, було трохи прикро, що не нам, а бабусі Ані син написав лист з табору, але очі тітки Ганни світилися такою любов'ю, що мимоволі сльози наверталися.

Поки ми одягалися, вона зачитувала нам лист сина. Ось тоді-то Ігор її і сфотографував! Радості Сашки не було меж! Він з апетитом наминав «всякі бабусечкіни смакоту» і з набитим ротом ділився враженнями.

Коли син одружився, і з'явилася на світ його дочка, в роділку пішли ми всі: я, чоловік, молодий татусь, Маша і, звичайно ж, бабуся Аня. Старенька витирала сльози, градом поточні по її зморшкуватих щоках, і не могла відірвати погляду від малятка.

– Бабцю, а чому ти не питаєш, як ми назвемо спадкоємицю? – з посмішкою поцікавився Сашка. – А як? – Ганною! На честь моєї найулюбленішої і рідний Бабуленькі! – Сашка обійняв плаче бабусю. Нещодавно ми купили будинок в передмісті. І, природно, запропонували бабусі Ані переїхати до нас, благо місця вдосталь.

– А я вам не заважатиму? Я ж насправді вам не рідня …

– Ну що ти! Ти сама-сама наша рідна бабуся! – Сашка дивно шмигнув носом.

– Та й Аню-молодшу хто буде виховувати? Казки їй розповідати, читати вчити? Мамашка нашої колись: у неї робота! А там, дивись, сестричка спадкоємцями обзаведеться! Бабуся, може, ти без нас і обійдешся, але ми без тебе точно не зможемо!

Джерело

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl + Enter .

Новина представлена новинним порталом npvua.com

Схожі новини

Будьте в курсі останніх новин.

Підписуйтесь на наші сторінки в соц. мережах і на канал в Telegram.

Дякуємо!

Тепер редактори знають.